Чотири причини порушень поведінки у підлітків

    Причини стійкої неслухняності дитини слід шукати в глибині її психіки, хоч на поверхні здається, що вона «просто не слухається», «просто не бажає зрозуміти», а насправді причина інша. І, як правило, вона емоційна, а не раціональна. Більш того, вона не усвідомлюється ні дорослими, ні самою дитиною.

    Перша – боротьба за увагу. Якщо дитина не отримує потрібної кількості уваги, яка їй так необхідна для нормального розвитку і емоційного благополуччя, то вона шукає свій спосіб її отримати: неслухняність. Батьки раз у раз відриваються від своїх занять, роблять зауваження... Не можна сказати, що дитині це вже дуже приємно. Але увага все-таки отримана. Краще така, ніж ніяка.

    Друга причина – боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської влади і опіки. Знаменита вимога «я сам» дворічного малюка зберігається протягом всього дитинства, особливо загострюючись у підлітків. Діти дуже чутливі до утиску цього прагнення. Але їм стає особливо важко, коли батьки спілкуються з ними, в основному, у формі вказівок, зауважень і побоювань. Батьки вважають, що так вони прищеплюють своїм дітям правильні звички, привчають їх до порядку, попереджають помилки, взагалі – виховують. Це необхідно, але питання в тому, як це зробити. Якщо зауваження і поради дуже часті, накази і критика дуже різкі, а побоювання надто перебільшені, то дитина починає бунтувати. Батьки зіштовхується з упертістю, свавіллям, діями наперекір. Значення такої поведінки для дитини – відстояти право самому вирішувати свої справи, і взагалі, показати, що вона особа. І не важливо, що її рішення часом не дуже вдалі. Навіть помилкові. Зате вони свої, а це – головне!

    Третя причина – бажання помститися. Діти часто бувають ображені на батьків. Причини можуть бути дуже різні: батьки більш уважні до молодшої дитини; мати розлучилася з батьком, і в сім’ї з’являється вітчим; дитину відлучили від сім’ї (поклали в лікарню, відправили до бабусі); батьки постійно сваряться. Багато і одиничних причин для образи: різке зауваження, невиконана обіцянка, несправедливе покарання... і знову в глибині душі дитина переживає і навіть страждає, а на поверхні – все ті ж протести. Неслухняність, неуспішність в школі. Зміст «поганої» поведінки в усьому випадку можна висловити так: «Ви зробили мені погано – нехай і вам також буде погано!...»

    Нарешті, четверта причина – втрата віри у власний успіх. Може трапитися, що дитина переживає своє неблагополуччя в якійсь одній галузі життя, а невдачі у неї виникають зовсім в іншій. Наприклад, у хлопчика можуть не складатися відносини в класі, а наслідком буде запущене навчання. В іншому випадку неуспіх в школі можуть привести до зухвалої поведінки в сім’ї і т.д. Подібний «зсув неблагополуччя» відбувається через низьку самооцінку дитини, накопичивши гіркий досвід невдач і критика на свою адресу, вона взагалі втрачає впевненість у собі, приходить до висновку: «Нічого старатися, все одно нічого не вийде». Це – в душі, а зовнішньою поведінкою дитина показує: «Мені все одно», «І нехай поганий», «І буду поганий!».

    Погодьтеся, що прагнення дітей цілком позитивні і закономірні, і виражають природну потребу в теплі та увазі батьків, потребу у визнанні і пошані їхньої особистості, почутті справедливості, бажанні успіху. Взагалі в психології прийнято вважати, що поведінка людини має позитивний намір. Скоюючи вчинок, людина, сама того не усвідомлюючи, прагне до чогось позитивного і потрібного для благополуччя свого психічного стану. Але способи досягнення цього позитивного можуть бути негативними.

    Чому ж підлітки такі «безрозсудні»? А тому, що не знають, як це зробити інакше. І тому будь-яке серйозне порушення поведінки підлітка – це сигнал про допомогу. Своєю поведінкою він говорить нам: «Мені погано! Допоможіть мені!».